Я навчаюся у школі вже восьмий рік, але тільки недавно дізналася, що колись учні та вчителі змагалися між собою у найвеселішій грі КВК – клуб всіх та кмітливих. Колектив вчителів був молодий, багато з них лише починали свій педагогічний шлях, і вони вирішили позмагатися з учнями у кмітливості, винахідливості і довести, що вчитель також має почуття гумору і вміє розважатися. Вчителі вивісили оголошення, в якому написали:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала

Години для КВК настала!!

Команда вчителів запрошує

учнів 10-11 класів для боротьби у грі КВК. 

Ось так все і почалося. Отже,13 років тому у Волочиському НВК проходила перша гра. Команда учнів називалася «Невловимі месники» і складалася з учнів 10-11 класів.  Команда вчителів назвала себе «Веселі піраньї». Вона складалася з наших вчителів: Голобродської Г.С., Суховецької В.П., Мосендз І.В., Лубкович В.В., Рябої В.С., Горох Г.Л., Старинської С.П., Олійник І.П., Сінькова П.В., Сінькової Н.С., Молотай Ю.Г. Нарівні з молодими вчителями ставали і старші їхні колеги. Такий  захід вперше проходив у місті, усі з нетерпіння чекали гри. Як згадують учасники вчительської команди, підготовка проходила до пізньої ночі, ретельно спочатку писали сценарій (не хотілося бути нудними), добирали образи, записували фонограми. Учні на сцені не впізнавали своїх вчителів. Інтрига почалася тоді, коли вчителі вийшли на сцену в паранджі зі своїм визволителем Павлом Володимировичем.  Ніхто не боявся виглядати смішним. Незмінним «Масляковим», нашим ведучим, була Ірина Андріївна Студенець. У залі повний аншлаг: глядачі зайняли всі місця на сходах, на лавах, у самій залі. Гравці команд зривали оплески, зал шаленів від жартів. У цій запеклій боротьбі  грі була нічия.

 Наступна боротьба проводилась у 2002 році. Кількість учасників  серед педагогів значно зменшилася. Їм протистояли «Невгамовні малюки», учні одинадцятих класів. Шестеро «піраній» мужньо змагалися, але «малюки» змогли перемогти своїх суперників. Ніхто не сподівався, що після програшу піраньї вийдуть на сцену ще раз, але це сталося.

 2004 рік. Остання гра. Тема останнього КВК – «Шкільний акваріум». «Веселі піраньї» та команда учнів «Товстолобики». Команда вчителів відродилася як Птах Фенікс і завзято боролася після попереднього програшу. Класні керівники змагалися зі своїми вихованцями, Саша Молотай грав проти своєї матері Юлії Григорівни. Незабутніми були вчительські русалки у виконанні Голобродської Г.С., Суховецької В.П. та Старинської С.П.  Пісні у виконанні Рябої В.С., Олійник І.П. викликали посмішки. Заступник директора Наталія Степанівна викликала найпозитивніші емоції, коли робила пародію на Федора Федоровича Рябого.   Тут перемога виявилась на стороні вчителів.

Ось що згадує член команди «піраній» Валентина Степанівна Ряба, яка зараз працює директором Будинку творчості:

Якщо повернутись у далекі студентські роки, в пам’яті спливають яскраві моменти з КВНського життя: довгі ночі за написанням сценаріїв, веселі репетиції, перевтілення на сцені у різні цікаві образи, радість перемог та гіркота поразок. Все це залишилось у моїй пам’яті як щось добре, щасливе та незабутнє, Наперед знаю, що воно ніколи не повториться. Але яким було моє здивування, коли я, повернувшись з декретної відпустки, приступила до роботи вчителем ОБЖ і стала учасником КВНівської команди вчителів «Веселі піранії».  Так, я не змогла позбавити себе задоволення взяти участь у цій грі та ще й проти команди учнів.  Зразу ж пригадалися всі навики написання сценаріїв, пародій на різні пісні, пробудились акторські здібності. Тоді усі учасники нашої команди з задоволенням бралися до цікавої роботи, яка давала нам можливість влучно пожартувати, смішно заспівати, прикольно затанцювати, тобто зробити все те, чого в школі вчителі не завжди могли собі дозволити. Усі із задоволенням приходили на репетиції, готувалися до гри. Це приносило нам масу задоволення, не зважаючи на постійну зайнятість, підготовку до уроків, наради, педради….. Ми перевтілювалися у наших учнів, пародіювали їх, а вони нас. Ніколи не забуду, як я з Вікторією Аркадіївною виконали пародію на наших, на той час, шкільних соловейків, співачок Ірину Повзун та Юлію Шустик!!!  КВН зблизив вчителів і учнів, дав можливість кожному побачити один одного іншими очима, з’явилась довіра, повага, зникла лукавість і байдужість. Хоча я зараз не працюю в школі, та моя робота все ж таки пов’язана з дітьми, і я переконана, що будь-яка хороша справа зроблена спільно об’єднує і, безперечно, приносить користь усім та є незабутньою.

А спогади про ці веселі часи викликали в Інни Павлівни Олійник такі щирі почуття, що надихнули її на написання вірша:

Молодість – прекрасна пора!

Але швидко проходить вона.

Лише вчителів не оминає

Завжди навколо них вона гуляє.

Вчителя славлять у віках,

Бо вміє грати в КВК.

Не всім під силу це заняття,

Бо не у всіх є це завзяття.

КВК в НВК- оце  так новина.

Проти вчителів – учні їх, хлопці та дівчата.

До завдань підходять творчо,

Швидко, активно і проворно.

Хочуть один одного обіграти,

Переможцем КВК стати.

Та хоч двобій між ними був,

Етикету ніхто з них не забув.

Одні достойно програвали.

Інші переможцями ставали.

Враженнями, подарунками обмінялись, 

Продовжувати грати обіцялись.

Обіцянки дотримувались завжди:

Грали поспіль роки три.

Аж поки робота не втягнула,

команда «піраній» не збагнула,

Що вже минула та пора,

Коли могли грати в КВК.

Але в душі ми всі на сцені,

У грі, в процесі, в КВНі.

І кожен хоче ще хоч раз один

Забути швидкий часу плин.

А чи не проти ви «Піранії»,

Традицію відродити,

на репетиції походити?

З учнями позмагатися,

Досвідом обмінятися,

Молоді доказати,

Що ми ще можемо грати!!

 На жаль, КВК більше не проводиться у нашій школі. Я думаю, що кожен хотів би брати участь у такій веселій, кмітливій і захоплюючій грі. Тож нам потрібно замислитись над цим питанням, адже це не тільки цікаво для нас, а й корисно. Тому будемо чекати на відродження цієї традиції. Але це ще не все. У наступній статті ми продовжимо цю тему, і  враженнями поділяться члени учнівських команд різних років. Читайте нас – і ви дізнаєтесь багато цікавого.

Альохіна Анастасія